ГРІХИ ЧИ ОГРІХИ?
Або Як формують “національну” літературу
Молитесь на ночь, чтобы вам
Вдруг не проснуться знаменитым.
А.Ахматова
Головне гасло недержавної, але вельми престижної в Росії літературної премії – “Проснуться знаменитым!” – не надто пасує до її цьогорічного лауреата. Сей автор, будучи давно “відкритим”, уже потрапляв до “короткого” списку “Національного бестселера” в 2005 і 2006 роках, але тільки сьогодні “відкриття” оформили преміально, закріпивши грошовим еквівалентом слави.
Отже, звання лауреата “Нацбеста” і суму в 10 тис. доларів у Санкт-Петербурзі вручили авторові роману в оповіданнях “Грех” Захару Прілєпіну. З одного боку, ім’я цього 33-річного журналіста з Нижнього Новгорода, ліворадикального опозиціонера, учасника коаліції “Другая Россия”, члена забороненої Націонал-більшовицької партії Лимонова, а також співголови всеросійської громадської організації “На.Р.О.Д” завжди на слуху в молодіжних (і не лише) колах російської політики. З іншого боку, не дуже ясно, яке це стосується літератури, і чим саме керувалися у своєму виборі учасники журі. Чи були це їхні “професійні” огріхи прочитання, а чи “Грех” Прілєпіна, справді, заслуговує на звання бестселера?
По-перше, варто зазначити, що бестселер – це те, за що голосують не коротким преміальним списком, а довгим трудовим рублем. Свій вибір російський читач давно вже зробив - явно не на користь художній прозі, яку маємо в “Грехе”. Тож наразі можна говорити лише про чергові літературно-преміальні ігри в реальність, чи пак у “національну” літературу.
По-друге, “Грех” Захара Прілєпіна – це не роман і навіть не “роман в рассказах”, як назвав його чи то автор, а чи видавництво “Вагріус”, в якому вийшла книжка. Це збірка оповідань, і тому чистоти жанру щодо умов “Нацбесту” не дотримано. Насправді ж маємо окремі, не зв’язані між собою епізоди життя героя на ім’я Захар. Ось він працює в клубі викидайлом і грабарем на цвинтарі, ось грається з племінником на дачі й загибається на чеченській війні. З оповідання до оповідання наш герой тягне за собою шлейф життєвих ситуацій, що несамохіть формують долю. Але ж не роман!
Так, в іскристому стилі цієї автобіографічної прози вчувається свіжий струмінь, адже автор пише не звичною для сьогоднішньої літератури скоромовкою московського мажора, а чесно й лаконічно повідомляє світові призабуті істини. Світ довкола нього жорстокий і безрадісний, а головний герой в “Грехе” щасливий без міри. У цьому світі “ему так страстно и нежно живется”, що часом “внутри все клокочет от радости и безудержно милой жизни”, оскільки “во всем была тихая, почти недостижимая, лирическая благость”, і вже “первая ложка борща вернула вкус счастья, полноценного и неизбывного”. Словом, іноді стається так, що “нежность к миру переполнила меня настолько, что я решил устроиться наемником в иностранный легион”, як повідомляє герой.
До речі, ледь не вперше за всю історію російської літератури дитинство в героя цієї прози справді щасливе. І не лише дитинство, але також отроцтво і юність. А ще подивляємо неабияку точність опису буднів, немов Аркадій Гайдар білозубо шкіриться із цих сторінок, і Андрій Платонов детально розглядає крихти буття. Всі ці незграбно-чудові “ему было семнадцать лет, и он нервно носил свое тело”, а також інші подробиці зі школи формалізму. Ось “рукомойник, похожий на перевернутую немецкую каску”, ось “удивляющие ступни ботинки”, а ось веселі друзі, “потные, в розовых пятнах юного забубенного здоровья и двух на троих бутылок водки, зубы скачут, и в зубах клокочет гогот дурной”. Смішно, звичайно. Хоча й не без трагікомедії в стилі Довлатова - особливо в епізоді з телефоном для дівчини, записаному на звороті випадкового папірця, що виявився фотографією із чужих похорон.
Тож, як бачимо, головне в сьогоднішній прозі не що, а як. Але головніше – несподіваність образу. У житті Захар Прилєпін – жорсткий, з мегафоном на мітингу і в камуфляжі в опозиції, а у творчості? Книга тридцятирічного, упевненого в собі й у своїх ідеалах чоловіка повна приголомшуючої ніжності до цього грубого світу. Її герой живе яскраво й легко, дихаючи на повні груди й люблячи, а часом і ненавидячи на всі десять тисяч преміальних грошей. Які до речі, збирається витратити на добудову дачі. Не дуже “радикально”, зате чесно.
Ігор Бондар-Терещенко
Iнфопорн, 18 червня 2008